Як допомогти виконати д/з

Щовечора в мільйонах будинків по всій країні розігрується одна й та сама стара п'єса про дітей і їхнє домашнє завдання. У ній можуть брати участь різні дійові особи, але сценарій завжди той самий. Батьки протягом усієї істо­рії завжди намагалися допомогти дітям у підготовці до уроків. Ця допомога варіюється від окремих коротких пояснень до повного виконання завдання батьками замість дитини. У будь-якому випадку існує маса проблем. У спробах упоратися із цими проблемами бать­ки використовують метод спроб і по­милок, підкуп, подарунки, міркування і все, що може, на їхню думку, спрацю­вати в цьому випадку.

Немає ніяких сумнівів у тому, що мо­тиви батьків природні. Хіба можна зна­йти щось погане в природній батьків­ській стурбованості? Насправді, зане­покоєння й напруженість і для дітей, і для батьків викликає не сама причина, а прийоми, використовувані для досягнення мети. Пропоную список прийомів, покликаних допомогти процесу виконання домашніх завдань і запобіг­ти занепокоєнню, гніву і розчаруванню.

Рекомендації батькам:

1.                      Зробити розклад для домашньої ро­боти.

Багатьом дітям допомагає, якщо в них є чіткий розклад, коли виконува­ти домашню роботу. Для деяких із них занадто великий тягар відповідальнос­ті, якщо їм доводиться самим вирішу­вати, коли братися за домашню роботу. Такі діти можуть прийняти рішення, чи робити їм уроки відразу після приходу зі школи або після вечері.

Однак, після того як час визначений, потрібно дотримуватися розкладу на­стільки близько, наскільки можливо. Це допоможе, зокрема, упоратися з та­кою проблемою, як «виловлювання» дітей і «саджання» їх за роботу. Через якийсь час домашня робота стане про­сто природною частиною їхнього що­денного розкладу. Відзначу, що час, відведений розкладом на домашню ро­боту, не повинен нічим перериватися. Телефонні дзвінки, телевізійні передачі й усе інше можуть почекати, поки ро­бота не буде завершена.

2.                     Розподілити завдання за важливіс­тю.

Для деяких дітей проблема, з яко­го завдання починати виконання домашньої роботи, перетворюється на важкий вибір, і вони можуть дуже дов­го мучитися цією проблемою.

Є діти, які користуються горизонталь­ною перспективою. Так відбувається, коли вони вважають усі завдання од­наково значимими і не встановлюють ніяких пріоритетів. Якщо ви вважаєте за краще розподіляти завдання за важ­ливістю, запропонуйте дитині, яке завдання виконувати найпершим, яке — другим, і так далі.

Багато дітей мають тенденцію використовувати кількісний підхід (скільки завдань залишилося зробити) замість якісного (що враховує відносну тру­домісткість завдань). Це означає, що якщо їм задано п'ять різних завдань, то вони в першу чергу виконають чотири найбільш легкі. З їхнього погля­ду, таким способом у них залишається незробленим усього одне завдання, на­віть якщо воно насправді найважче.

3.                     Не сидіть у дитини над душею, поки вона робить уроки.

Для багатьох батьків це велика й постійна проблема. Єдине, що можна сказати із цього приводу,— те, що батьки, які використовують такий спосіб контролю, не тільки піддають себе гніву, але й створюють «завчену безпорадність».

Багато батьків скажуть на це, що їхні діти просто не вміють працювати, якщо батьки не сидять поруч із ними. Справа не в тому, що діти не можуть працювати, вони свідомо вирішують не працювати. Частина дітей перестає працювати, коли батьки вирішують відійти від дитини і не присвячують їй повністю всю свою увагу.

Це дуже нездорова «залежність», тому що нічого подібного дитина не може відтворити в класі. Внаслідок цього вона може вирішити взагалі не робити роботу в класі й приносити недоробле­ні завдання додому.

Якщо ви вже опинилися в такій ситуації, не слід негайно руйнувати сталий порядок речей. Рухайтеся маленькими кроками. Кілька днів поспіль сідай­те в дальньому кінці столу. Потім по­ступово збільшуйте відстань між со­бою й домашньою роботою, поки, на­решті, ваша дитина не буде працювати повністю самостійно.

4.                     Спочатку перевірте те, що виконано правильно.

Батьки часто мають звич­ку звертати увагу в першу чергу на по­милки. Коли наступного разу дитина принесе вам свою роботу на перевірку, у першу чергу відзначте, як добре він виконав ті завдання, які зроблені без по­милок, правильно написані слова й т. ін.

Щодо тих завдань, де допущена помил­ка, скажіть: «Я думаю, якщо ти ще раз перевіриш цей приклад, у тебе може вийти трохи інша відповідь».

Тепер дитина може повернутися до цих прикладів без відрази й почуття «невідповідності». Якщо ж ви почнете з роз­бору помилкових завдань, та ще й роз­сердитеся, то дитина, замість того щоб виправляти завдання, буде переживати, що вона викликала ваше невдоволення.

Може виявитися зручним перевіряти маленькі порції завдань. Для багатьох дітей краще, якщо вони негайно можуть одержати підтвердження, що все зроблено правильно.

5.                     Не сидіть за уроками весь вечір безпе­рервно.

Іноді батьки дозволяють дитині сидіти над домашнім завданням кілька годин поспіль, поки не закінчить. Це нормально, якщо дитина весь цей час дійсно працює і якщо завдання дій­сно вимагає стільки часу на виконання.

Однак якщо ви бачите, що через годи­ну або дві після початку роботи дити­на знаходиться в тому ж положенні, як і через 10 хвилин після початку роботи, треба припинити цю діяльність.

Єдине, чого ви досягнете в іншому ви­падку, це доможетеся зрослого почуття «невідповідності» у дитини. Можливо, ви приймете рішення завершити роботу дитини після певного часу й напишете вчителеві записку, що пояснює всі обставини. Скоріше за все, такого типу проблеми можуть бути розв'язані на зустрічі з учителем.

Для такої поведінки дитини може бути кілька причин. По-перше, вона могла просто не зрозуміти новий матеріал у класі й тому була неспроможна ви­конати домашнє завдання. По-друге, можливо, у дитини вже сформувалося почуття безпорадності. У. такому ви­падку, якщо вона буде довго сидіти над завданням, то велика ймовірність, що завдання буде виконано батьками. По-третє, у дитини можуть бути серйозні проблеми з навчанням у цілому, особливо якщо такі ситуації повторю­ються часто і, можливо, вона не в змозі впоратися з таким обсягом завдань.

6.                     Стратегії успіху для завдань, вико­нуваних за підручником.

У більшості підручників наприкінці кожного роз­ділу є питання. Часто діти не знають, на що їм треба звертати увагу в проце­сі читання параграфів. Обговоріть питання наприкінці розділу з дитиною до того, як вона почне його читати. Вико­ристовуючи цю стратегію, вони будуть знати, на яку важливу інформацію треба звертати увагу.

У деяких дітей існує тенденція запам'ятовувати абсолютно все. Мож­ливо, варто дати такій дитині олівець і попросити відзначити слово або ре­чення, що, можливо, є відповіддю на одне з питань. Тоді дитині буде легше орієнтуватися в тексті, коли вона шукатиме відповіді на питання в книжці.

Розгляньте можливість записати розділ із підручника на магнітофон. Дослідження показують, що чим більше різ­них органів чуттів використовується для одержання інформації, тим більше ймо­вірність, що інформація буде засвоєна.

7.                     Зверніть увагу на невербальні сиг­нали.

Батьки часто говорять, що ніколи не гніваються й не кричать на своїх дітей, коли допомагають їм робити уроки.

Усе було б добре, якби все спілкуван­ня відбувалося на вербальному рівні. Але ми знаємо, що невербальні спосо­би передачі інформації є дуже істотною частиною спілкування. Тому дуже багато сигналів, особливо негативних, можуть бути передані дуже просто, навіть якщо ви самі про це не підозрюєте.

Гримаси, напруженість пози, подихи, підняті брови й інші прояви «мови тіла» — усе це невербальні відпові­ді. Якщо діти досить чуйні, то вони приймуть ці сигнали, що тільки до­дасть напруженості вашим взаєминам, пов'язаним з домашньою роботою.

Усе це особливо важливо стосовно маленьких дітей, які не роблять різниці між несхваленням батьками їхньої діяльності й утратою батьківської любові.

Такий стан тільки додасть стресу і погіршить їхню можливість працювати продуктивно.

8.                      Не доробляйте домашню роботу за дитину!!!

Деякі батьки готові зробити за дитину всю її домашню роботу. Хоча первісним мотивом батьків може бути бажання допомогти дитині впоратися з особливо важким завданням, кінце­вий результат може бути руйнівний.

Діти почувають себе «неадекватними», коли батьки доробляють за них їхню роботу. По-перше, вони це сприйма­ють як свій провал. По-друге, вони по­чувають, що ніколи не зможуть вико­нати завдання так добре, як це зроби­ли мама або тато.

Якщо дитина не може доробити за­вдання, хоча чесно намагалася, напи­шіть записку вчителеві, в якій поясніть усі обставини. Більшість учителів зреа­гують адекватно.